Як правильно підготувати дитину до вступу в дитячий садок

“Як правильно підготувати дитину до вступу в дитячий садок”
ПОРАДИ ПСИХОЛОГА «ВРАНЦІ БАТЬКИ ПОСПІШАЮТЬ НА РОБОТУ, А ДІТИ — НІ..»
Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка (навіть якщо він розташований поруч з будинком чималою проблемою. Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований в іншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?
Вранці малюки, які не виспалися, вередують, батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а якщо ще й погода підкачала, тоді — тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано!
Як зробити дорогу до дитячого садка веселою й цікавою — і для дітей, і для дорослих?
Беріть ініціативу у свої руки
Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься ззаду вас — влаштуйте гру Хто швидше добіжить до… того дерева, лавки, зупинки». Забігає далеко вперед — «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти (і калюжі (кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, і дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевненості в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу.
У дитини кепський настрій — розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.
Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки — ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» — «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка-а-а. І зраділа квітка-а-а!» І нехай спочатку це 5уде не дуже образно і складно — зате весело!
Якщо вам доведеться тривалий час йти пішки, можна використовувати час, проведений в дорозі, з великою користю. Наприклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються: навесні — розпускаються бруньки, потім з’являються листочки; влітку все цвіте; восени — листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.
Дорогою можна закріпляти з дитиною набуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати круглі предмети, потім — квадратні. Щойно малюк почав розбиратися в кольоровій гамі — попросіть назвати його предмети певного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад зелений, і називає предмети тільки ці кольору. За кілька днів — жовтий тощо.
Словесний поєдинок
За нагоди можна пограти з дитиною у «Тварин». Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк — коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самі правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища і на казкових героїв.
Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинці в очікуванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показ як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчика позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування а й допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.
Можна також придумувати разом з дітьми загадки. Наприклад «Руда, хитра… (не відгадав — продовжуйте далі) живе в ліс зайцями ганяється». Один 5-річний «вундеркінд» склав з те загадку, яку навіть вихователька не змогла відгадати. «Що сирим не їдять, а вареним викидають». З’ясувалося, лавровий лис Малюк, спостерігаючи за приготування юшки, запитав: «Те чому ти викидаєш ці листочки, вони ж зварилися?».
Ось так. Творіть! Можливо, і ви складете свої загадки, казки, історії та і і тоді дорога до дитячого садка або тривала поїздка з малюком не здаватиметься вам втомливою та одноманітною.
ТЕСТ-ОПИТУВАЛЬНИК ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО ВСТУПУ В ЗДО.
Який настрій переважає у дитини останнім часом ?
Бадьорий, урівноважений – 3 бали
Нестійкий – 2 бали
Пригнічений – 1 бал
Як Ваша дитина засинає?
Швидко, спокійно (до 10 мін) – 3 бали
Довго не засинає – 2 бали
Неспокійно – 1 бал
Чи Використовуєте Ви додаткову дію, щоб покласти дитину спати (заколисування, колискові і ін.)?
Так – 1 бал
Немає – 3 бали
Яка тривалість денного сну дитини?
2 години – 3 бали
1 година – 1 бал
Який апетит у Вашої дитини?
Добрий – 4 бали
Вибірковий – 3 бали
Нестійкий – 2 бали
Поганий – 1 бал
Як відноситься Ваша дитина до горщика?
Позитивно – 3 бали
Негативно – 1 бал
Чи Проситься Ваша дитина на горщик?
Так – 3 бали
Ні, але ходить суха – 2 бали
Ні та ходить мокра – 1 бал
Чи є у Вашої дитини такі звички : смокче пустушку або смокче палець, розгойдується ,
інше – 1 бал
Немає – 3 бали
Чи цікавиться дитина іграшками, речами у новому приміщенні?
Так – 3 бали
Іноді – 2 бали
Ні — 1 бал
Чи Виявляє дитина цікавість до дій дорослих?
Так – 3 бали
Іноді – 2 бали
Ні – 1 бал
Як Ваша дитина грає?
Уміє грати самостійно – 3 бали
Не завжди – 2 бали
Не грає сам – 1 бал
Які взаємовідносини з дорослими?
Легко йде на контакт – 3 бали
Вибірково – 2 бали
Важко – 1 бал
Які взаємовідносини з дітьми?
Легко йде на контакт – 3 бали
Вибірково – 2 бали
Важко – 1 бал
Як відноситься до занять: уважний, активний?
Так – 3 бали
Не завжди – 2 бали
Ні — 1 бал
Чи є у дитини впевненість в собі?
Є – 3 бали
Не завжди – 2 бали
Немає – 1 бал
Чи є у дитини досвід розлуки з близькими?
Переніс розлуку легко – 3 бали
Важко – 1 бал
Чи є у дитини емоційна прихильність до якогось дорослого?
Є – 1 бал
Немає – 3 бали.
Прогноз адаптації :
дитина готова до вступу в ЗДО – 55-40 балів;
умовно готова – 39-24 бали;
не готова – 23-16 балів.
«ДИТЯЧІ ЗАПОВІДІ ДЛЯ БАТЬКІВ, БАБУСЬ І ДІДУСІВ»
1. Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене до своєї родини. Колись я залишу батьківську оселю, але доти навчіть мене, будь ласка, мистецтва бути людиною.
2. У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені: що, коли і чому кожен із нас у ньому має робити.
3. Мої рученята ще маленькі — не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.
4. Мої почуття ще недозрілі — прошу, будьте чуйними до моїх потреб.
5. Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене — лише мої вчинки.
6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на них вчився. Тоді я зможу сам приймати рішення у дорослому житті.
7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати зав¬дання відповідно до ваших очікувань.
8. Я вчусь у вас усього: слів, інтонацій голосу, манер. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене, будь ласка, найкращого. Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати одне одному.
9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви часті і по брали мене на руки, пригортали, цілували. Ало будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.
10. Любі мої, я вас дуже люблю! Покажіть мені, що ви також мене любите.
Психофізіологічна готовність дитини
до шкільного навчання
Син моїх знайомих пішов у перший клас. А вже через тиждень вперто: „Не хочу вчитися!». Скільки ще дітей з-поміж цьогорічних першокласників сказали школі „ні»? Психологи стверджують: стреси виникають у 40% маленьких учнів! Та чому ж одні діти летять в школу як на крилах, а інші плетуться як на каторгу?
Чому це стається ? Це стається тому, що дитина психофізіологічно не готова до школи, і саме про це , в першу чергу, повинні піклуватися батьки майбутніх першокласників. Багато батьків вважають, що якщо дитина навчилася читати і писати, то її пора віддавати в школу. Вміння читати, писати і рахувати є ознаками розумового розвитку дітей, і слід сказати, що це аж ніяк не говорить про те, що ваша дитина готова до школи.
Готовність дитини визначається її фізичним та психічним розвитком, можна сказати, що це є глобальні критерії готовності дитини до школи — фізіологічна та психологічна готовність. Отже, розглянемо всі ці види готовності по черзі.
Фізіологічна готовність.
Спочатку поговоримо про фізіологічну готовність. Мабуть, знайти малюка-шестирічку, який був би фізіологічне готовий до школи, досить складно. Спробуйте провести такий простий тест, що дозволяє визначити, чи досягло маля фізіологічної зрілості: потрібно зап’ястя прикласти до тім’я голови та спробувати дістати пальцями вуха. У дорослих це не викликає труднощів. І в дітей-семирічок — теж. А от серед шестирічок є небагато дітлахів, які здатні дістати пальцями вушка.
Вважається також, що до моменту початку навчання в дитини по¬винні змінитися мінімум два молочних зуба. А ще краще, якщо до моменту приходу до школи зміна зубів буде відбуватися повним ходом.
Якщо в дитини є будь-які логопедичні проблеми, то це теж свід¬чить про низький рівень фізіологічної готовності.
Якщо малюк часто хворіє, у нього знижений імунітет, є які-небудь хронічні захворювання, — це ще одне протипоказання щодо того, щоб віддавати його рано до школи.
Народна мудрість свідчить: «У здоровому тілі — здоровий дух». І це дійсно так. Навчання в школі потребує від малюка напруги всіх фізичних сил: рано вставати, сидіти п’ять-шість годин за партою (що для дитини незвично і важко, тому що вимагає сил не тільки на те, щоб слухати вчителя, але й на те, щоб стримувати природну актив-ність).
Додайте до цього скорочення часу на прогулянки, двогодинні домашні завдання, відсутність звичного у дитячому садочку денного сну, відвідування гуртків — і Ви зрозумієте, що здоров’я в першоклас¬ника повинне бути не просто добрим, а відмінним.
Психологічна готовність
Звичайно, важливо, щоб дитина пішла до школи фізично підготовленою, однак це є не єдиною умовою. Одним із найнеобхідніших показників є психологічна готовність. Її зміст полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратися із ними. Психологи поділяють готовність до школи на три види: особистісну, вольову та інтелектуальну.
1. Особистісна готовність складається із здатності вміти контактувати, спілкуватися із однокласниками та вчителями. Саме особистісній готовності до школи батьки повинні приділити особливу увагу.
Так як уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти разом з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності, уникати конфлікту – це ті якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового життя. Якщо ж такої готовності немає, то дитина вчиться нерівно, успіхи спостерігаються тільки на тих заняттях, які є для дитини цікавими, а решту завдань малюк виконує недбало, наспіх.
Якщо дитина зовсім не хоче йти до школи та навчатися, то причиною цього може бути ваші слова («Ти двох слів зв’язати не можеш, як же ти до школи підеш?», «От підеш до школи, там тобі покажуть!») У малюка необхідно сформувати правильне уявлення про школу, а не страх перед тим, що там їй покажуть і як слід виховають.
2. Вольова готовність. Що ж стосується вольвої готовності, то дитина повинна розуміти, що у школі на неї чекають не тільки друзі, ігри і розваги, але і праця. І саме ви, батьки, повинні розповісти своєму малюку, що навчання — це ще й напружена праця. І від нього вимагатимуть робити не тільки те, що йому хочеться, але й те, що вимагають вчителі, шкільний режим, програма.
У віці 6 років дитина спроможна вже аналізувати власні рухи і дії. Тому вона може навмисно заучувати вірш, відмовитися від свого «фі» заради виконання якого-небудь «дорослого» завдання, здатна побороти страх перед темною кімнатою, не заплакати від забитого колінця. Це є важливим для розвитку гармонійної особистості. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою у школі. А складається така поведінка за наявності дружніх, партнерських взаємин між дорослим, вами впершу чергу, та дитиною.
3. Інтелектуальна готовність. Що ж, тепер поговоримо про інтелектуальну готовність. Всі батьки віддають «пальму першості» саме їй. Так, важливо, щоб дитина до школи була розумово розвиненою. А саме: дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, аналізувати. І ось, що найцікавіше — досягає дитина цієї здатності тільки тоді, коли з нею займаються. Причому не навчаючи спеціально, а спілкуючись. Діти дошкільного віку дуже допитливі, їх все цікавить. Але часто трапляється, що зацікавленість оточуючим зникає. Як цього уникнути? Слід завжди відповідати на питання, які ставить дитина, тому, що згодом ви можете їх не почути і це призводить до відставання.
До шести-семи років дошкільник повинен добре знати свою адресу, назву міста, де він проживає, назву країни, її столиці. Знати імена та по батькові батьків, де вони працюють і розуміти, що його дідусь — це чийсь тато (батька або матері); орієнтуватися в порах року, їхній послідовності та основних ознаках; знати назви місяців, днів тижня, поточний рік; знати основні види дерев, квітів, розрізняти свійських і диких тварин, орієнтуватися в часі, просторі. Дошкільники ці знання отримують із досвіду, але поруч повинен бути дорослий, який пояснить незрозуміле.
Як перевірити готовність дитини до школи
1. Пильно придивіться до поведінки дитини, і зрозумійте у що грає дитина. Якщо це досить складні рольові ігри, наприклад, у лікаря, в школу, — то дитина, швидше за все, готова до школи.
2. Спробуйте запропонувати дитині виконати деякі завдання, наближені до навчальних, але в ігровій формі. Не треба при цьому повідомляти малюкові про ваші наміри «проекзаменувати» його на готовність піти в школу. Нехай він їх виконає просто так. Виберіть завдання на концентрацію уваги (наприклад, знайти 10 відмінностей між двома картинками),: логіку мислення (який предмет зайвий зі всього ряду намальованих або перерахованих і чому?); уява (нехай придумає, наприклад, тварин майбутнього або транспорт майбутнього і так далі).
3. Одним з непрямих показників готовності до школи є бажання отримувати оцінки. У дитячому садку бальна система оцінювання відсутня. Проте якщо дитина прагне отримувати оцінки за виконання будь-яких завдань, до школи вона, напевне, готова.
Якщо ж ви з’ясували, що ваша дитина недостатньо готова до школи, як краще допомогти їй? Ось, декілька порад:
Пам’ятайте, що готуючи дитину до школи не слід:
• до приходу в школу змінювати режим дня дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;
• оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;
• проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.
Необхідно:
• прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
• навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
• вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих — прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.
І наостанок, хочу сказати:
— Шановні батьки, пам’ятайте що для дитини спілкування з Вами – величезна радість і цінність.
ДИТЯЧІ СТРАХИ
Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.
У 3 роки з’являється страх перед покаранням
Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.
У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.
Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.
Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.
Як уникнути виникнення й закріплення страхів:
• Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.
• Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).
• Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).
• Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).
• Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.
• Підвищуйте самооцінку малюка.
• Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.
• Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.
• Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає.
Як допомогти дитині впоратися із страхом
У першу чергу, з’ясуйте його причину. Однак робити це треба лише тоді, коли ви дійсно впевнені, що дитина чогось боїться (неспокійний сон, страх темряви, занижена самооцінка). Одним із шляхів до розуміння причини страху малюка може бути його малюнок. Запропонуйте дитині зобразити якусь страшилку. Нехай розкаже, що це за страшилка, звідки узялася, що вона робить. Далі нехай домалює цій страшилці кумедну мордочку, „замкне” її у клітці, задобрить смачненьким або ж покрапає на малюнок водою, щоб він розплився, чи порве його. Так дитина бачитиме можливість впливати на свій страх.
Інші методи подолання страху дитини
Уявне тренування, або репетиція. Учіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря – пограйте в лікарню; темряви – у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.
Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.
Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування – реальну людину або кіногероя – і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.
Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.
Танець. Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.
Терапевтичні метафори. Діти люблять фантазувати. Скористайтеся цим – нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.
Іграшка-захисник. На ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися”).
Подолання страхів потребує підтримки батьків. За страхи не можна карати, сварити чи соромити. Будьте терплячі до дитини і пам’ятайте, що ваше завдання – витіснити з її душі страх. Залишати його там не можна, бо у майбутньому це може призвести до проблем (неврози, підвищена тривожність, роздратованість, некомунікабельність). Виростити щасливу дитину – цілком у ваших силах.