Патріотичне виховання

КОНЦЕПЦІЯ  НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток Української держави.

Велич символів України

Державний Прапор — закріплене на древку полотнище ткани­ни прямокутної форми, пофарбоване в один або кілька кольорів і оздоблене емблемами, що відображають структуру будови дер­жави, приналежність її до певного віросповідання та ін. Держав­ний Прапор є офіційним символом державної влади й уособлює суверенність держави. Вчені-мовознавці вважають, що слово «прапор» утворилося від того самого кореня, що й слово «перо», «парити» (летіти). Тобто ці однокореневі слова означали рух, політ, майоріння.

До слова «прапор» близькі за значенням слова «знамено», «стяг». Старовинне слово «знамено» пов’язане зі словом «зна­ти». У давнину знамено сідчило про те, що певні землі, майно й люди належать якомусь роду. У зводі давньоруських законів «Руська правда» сказано, що знаменом називали «предмет, помі­чений княжим знаком». Знамено виконувало ще одну дуже важ­ливу функцію — збирати до гурту, стягати до ватажка членів гро­мади під час походу чи битви. Так виникло слово «стяг». У слові «прапор» визначена ще одна функція знамена — бути попереду, вести за собою.

Державний Прапор України має синьо-жовтий колір. Це одна з найбільших святинь, що символізує державність і незалежність нашої Батьківщини. Прапор України є не лише державним, але й національним символом.

Історія Державного Прапора України відходить у глиб віків. За часів Давньої Русі стяги були у великій пошані, їх навіть освячували, бо вірили, що вони здатні привести воїнів до перемо­ги. Старовинний вислів «стояти стязи» означає «зібратися, бути готовими до битви». Збити ворожі стяги — то зігнати супротив­ника з поля бою, перемогти, знищити його бойовий дух.

Уперше синьо-жовтий прапор із тризубом було підня­то на флагмані Чорноморської ескадри «Георгий Победоносец» 1918 року, коли було проголошено й першого Президента Украї­ни. Ним став Михайло Сергійович Грушевський.

За часів Радянського Союзу прапор Республіки України був яскраво-червоного кольору з блакитною смугою внизу; на черво­ному тлі зображено герб радянського союзу — перехрещені серп і молот та зірка.

Вдруге офіційне підняття синьо-жовтого прапора відбулося у Львові в квітні 1990 року. А вже за два роки Верховна Рада Укра­їни затвердила Постанову про надання йому статусу Державно­го.

У геральдиці кольори нашого Державного Прапора мають та­ке значення: синій (блакитний) — чесність, вірність; жовтий (зо­лотий) — могутність, багатство, щирість, справедливість.

При умотивуванні сучасного Державного Прапора України семантиці кольорів надано й інших значень: синій — високе про­сторе небо, жовтий — безмежні лани золотої пшениці:

Наш стяг — пшениця у степах

Під голубим склепінням неба.

ВІРШ ПРО ДЕРЖАВНИЙ ПРАПОР УКРАЇНИ Н. Поклад

Прапор — це державний символ,

Він є в кожної держави;

Це для всіх — ознака сили,

Це для всіх — ознака слави.

Синьо-Жовтий прапор маєм:

Синє — небо, жовте — жито;

Прапор свій оберігєм,

Він — святиня, знають діти.

Прапор свій здіймаєм гордо,

Ми з ним дужі і єдині,

Ми навіки є народом Українським в Україні.

Легенди про державний прапор України

“Блакитно-золоте диво” (Народна легенда)

Колись у сиву давнину в Атлантиді вшановували наші пращу­ри величного бога морів — могутнього Посейдона. Вважали, що саме він подарував нашому народові від хвиль морських — силу та волю до перемоги, від сонячного проміння, що виблискує на морській гладі, — красу і веселу вдачу. Споконвіку правителі на­ші берегли закони волі, добра і злагоди, отримані від могутнього Посейдона.

Кожного року в храмі Посейдона збиралися старшини на ра­ду. Ошатно вбиралися вони — у блакитний плащі із золотими ві­зерунками. Усі свої рішення старшини записували на золотій до­шці синіми чорнилами. Після ради плащі та дошка залишалися в храмі.

Якось здійнялась велика буря й морські хвилі поглинули Атлантиду. Але пам’ять про віру та велич пращурів досі жива в на­роді і відтворилася через віки в кольорах нашого прапора: бла­кить моря й золото сонця.

“Князівська темниця” (Народна легенда)

На зелених пагорбах гір розкинулася княжа столиця, золото­верхий град славетного князя Данила, сина Романа. Сам мудрий князь мешкав на горі у палаці, оточеному міцними мурами. Під горою у золотих променях сонця бігла глибока річка, а навкруги серед зелені садів стояли хати селян.

Якось пішла розмова серед селян, що нібито князь Данило, коли не йде в похід, то сидить у своєму дворі і стереже якійсь скарб.

Почув про це хлопчик Іванко і вирішив будь-що дістатися князя й дізнатись, що ж він так ретельно ховає від людських очей. Довго міркував хлопчина, як потрапити до палацу князівського і нарешті вирішив зробити невеличкий лаз у мурі. Кожної ночі Іванко приходив до муру з кийком й колупав стіну. За цією роботою й упіймала хлопця князівська варта. Привели воїни хлоп­ця до князя Данила:

Ось, князю, упіймали ми злодія! Хотів потрапити до тво­го палацу.

Навіщо це тобі знадобилося, юначе? — запитав Данило Іванка.

Вибач, могутній володарю,— відповів юнак. — Хотів я дізна­тись, що за скарб ти приховуєш у своєму палаці.

Посміхнувся Данило та й каже:

Якщо ти такий цікавий виявився, то йди за мною. Віддам я тебе до школи, а коли вивчися, то станеш служити рідному краю у князівській дружині. Згодом будеш старшиною, славу матимеш. Чи проміняєш свою мрію на таку долю?

Але Іванко не погоджується та пропозицію володаря, стоїть на своєму: Ні, краще покажи мені, що ти ховаєш від очей людських.

Зрозумів мудрий князь, що Іванкові мрія дорожча за всі ба­гатства, і погодився розповісти свою таємницю.

В моєму дворі зберігається найбільша святиня народу на­шого — прапор руський. А зберігаю його тому, що в ньому вся наша сила і могуть. Якщо втрачу прапор — ворог заволодіє рід­ним краєм.

Повів князь Данило Іванка за собою. Вийшли вони в двір, підійшли до щогли.

Дивись, Іванку, ось наша святиня. А я відповідаю за неї пе­ред усім своїм народом, перед землею Руською, славною.

Звів очі Іванко і побачив: майорить на щоглі під легким вітер­цем шовковий прапор. Одна половинка в нього синя, мов клап­тик неба чистого, вільного, а інша — золота, мов поле пшеничне щедре.

Державний герб – сила України

Державний Герб — офіційна емблема держави, що зображуєть­ся на грошових знаках, печатках, офіційних документах, вивісках державних установ і навчальних закладів.

Слово «герб» прийшло до нас з польської мови, а в польську — з німецької, у перекладі з якої воно означає «спадщина», «спадкоємець».

Державний Герб України — тризуб. Цей знак дуже давній. Йо­го зображення археологи зустрічали у багатьох пам’ятках культу­ри, датованих першими століттями нашої ери.

Перша згадка у літописах про тризуб належить до X століт­тя. Стародавні літописи свідчать, що в Київській Русі тризуб став родовим знаком князів із династії Рюриковичів, а отже держав­ним гербом, символом верховної влади. Він означав силу бага­тьох в єднанні.

Посли київського князя Ігоря (912—945 pp.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київ­ський князь Володимир Святославович (980—1015 pp.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет воло­даря, а з іншого — тризуб.

З найдавніших часів тризуб шанувався як магічний знак, сво­го роду оберіг. Наші далекі пращури вважали, що тризуб (трійця) відображає триєдність сили, яка створила світ і життя в ньому: Вогонь — Вода — Земля; Батько — Мати — Дитя. Пізніше зобра­ження тризуба пояснювали як єдність Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого.

Протягом століть тризуб був поширеним по всіх князівствах Київської Русі, протягом тривалого часу зазнав певних змін, про­те все-таки зберіг основу в зображенні.

Сучасний Герб України символізує спорідненість поколінь, мир і творчу працю. Він був затверджений 1992 року як Малий Герб суверенної України. За традицією княжих часів зображення Тризуба-герба було нанесено і на монети нашої держави.

Державний – душа України

Державний Гімн — один з державних символів, урочистий музичний чи музично-поетичний твір, який використовується у випадках, переважно передбачених соціальним законом: перш за все при громадських святкових, заходах, державних святах, це­ремоніях та ритуалах.

Слово «гімн» у перекладі з грецької означає «хвалебна піс­ня». У Стародавній Греції гімнами називали пісенні твори, скла­дені на честь богів і героїв. У Київській Русі також були поши­рені величальні сольні пісні на честь князів та народних героїв. У нашій мові збереглось слово, що за змістом відповідає поняттю «гімн»,— «славень».

За часів середньовіччя були поширені духовні гімни (проте­стантські, католицькі). Як бойові та закличні пісні гімни почали використовуватись з кінця вісімнадцятого сторіччя. Приблизно в цей самий період виникають гімни державні — своєрідні музич­ні емблеми окремих держав.

Державний Гімн України — національний гімн на музику Ми­хайла Вербицького із словами Павла Чубинського «Ще не вмер­ла Україна».

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 ро­ку: український етнограф, фольклорист, поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», якому в майбутньому су­дилося стати національним, а згодом і державним гімном україн­ського народу.

Перша публікація вірша П. Чубинського відбулася в журналі «Мета» 1863 року. Композитор Михайло Вербицький, захопле­ний віршем Павла Чубинського, написав до нього музику. Вико­нання цієї урочистої пісні довгий час заборонялося владою.

За часів Радянського союзу в період з 1949 до 1991 року гім­ном Республіки Україна була пісня «Живи, Україно, прекрасна і сильна» (слова — П. Тичини, музика — А. Лебединеця).

15 січня 1992 музична редакція Державного Гімну була за­тверджена Верховною Радою України. 6 березня 2003 року при­йнято Закон «Про Державний гімн України». Згідно з пропози­цією Президента України Л. Кучми перша строфа гімну змінена: «Ще не вмерла України і слава, і воля».

ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА П. Чубинський (первісний текст)

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

 І — покажем, що ми, браття, козацького роду!

Гей-гей, браття милі,

Нумо братися за діло,

Гей, гей, пора встати,

Пора волю добувати!

Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,

Нащо оддав Україну ворогам поганим ?!

Щоб вернути її честь, ляжем головами,

 Наречемось України славними синами.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І — покажем, що ми, браття, козацького роду!

Спогадаймо тяжкий час, лихую годину,

Тих, що вміли умирати за нашу Вкраїну,

Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва!

Щоб не стратить марно нам свого юнацтва!

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

 І — покажем, що ми, браття, козацького роду!